БУТИ ГРОМАДЯНИНОМ СВОЄЇ КРАЇНИ
Батьківщина – що ліпше, як ота земля свята?
Кожне нове покоління людей живе і розвивається у певному національному середовищі, життя якого залежить від особливостей державного устрою країни. Дитина від народження перебуває під впливом як соціально-економічних умов, так і національної специфіки: побутового життя, культури, народних звичаїв, традицій. Вона переймає від дорослих багатство рідної мови, відчуття прихильності та симпатії до духовності свого народу, поступово призвичаюється до усталених морально-правових норм. Усе це веде до появи у неї особливих рис національної психології – ментальності, які стають підґрунтям для виховання громадянина-патріота.
Громадянська позиція свідомого українця має полягати в активному обстоюванні традиційних для нашого менталітету чеснот: любові до рідної землі, товариськості, розумної достатності, цінності родинного життя, духовності повсякденного буття, уважного ставлення до людей.
Проблема патріотичного виховання виникла давно. В основі її вирішення є відродження національної культури, фундаментом якої являються усталені народні традиції та звичаї, що вироблені народом впродовж усього історико-культурного розвитку.
Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група має свої звичаї, традиції, що виробилися протягом багатьох століть і освячені віками. Звичаї народу – це ті прикмети, за якими народ розпізнається не тільки в сучасному, але й в його історичному минулому. Традиції – це неписані закони, якими керуються і в щоденних і у всенаціональних справах. Це ті найміцніші елементи, що об’єднують окремих людей в один народ, в одну націю.
Українці свою духовну культуру почали творити далеко до християнського періоду на Україні. Про нас кажуть: «Що край – то звичай». Зараз надворі третє тисячоліття, складний суперечливий час, коли у молодих батьків наших вихованців втрачається національна самосвідомість, інтерес та повага до національної культури, історії свого народу, мови.
Так, однією з найважливіших педагогічних задач, визначених Законом України «Про дошкільну освіту», є виховання у дітей любові до України, шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей українського народу, а також цінностей інших націй і народів, свідомого ставлення до себе, оточення та довкілля. Концепція дошкільного виховання в Україні, сповідуючи історичний підхід до патріотичного виховання дітей дошкільного віку, актуалізує його народознавчі, українознавчі напрями. На це орієнтують і сучасні програми дошкільного виховання. Державним стандартом дошкільної освіти є Базовий компонент дошкільної освіти. Його мета - забезпечення життєвої компетентності дитини, до змісту якої входить і поняття «бути громадянином своєї країни, патріотом свого народу».
Завдання патріотичного виховання дітей дошкільного віку
Патріотизм як основа сучасного виховання дітей включає в себе формування національної свідомості та самосвідомості, тобто виховання любові до рідної землі, до свого народу, готовності до праці в ім'я України, освоєння національних цінностей (мови, території, культури), відчуття своєї причетності до розбудови національної державності, формування почуття гідності й гордості за свою Батьківщину. Саме плекання національної свідомості й самосвідомості, прищеплення моральних ідеалів та ціннісних орієнтирів починається з раннього дитинства, з перших років життя дитини.
Метою педагогів повинно бути створення цілісної системи всебічного розвитку особистості майбутнього громадянина-патріота України шляхом ознайомлення дітей з культурою, традиціями та звичаями українського народу; а також формування у них почуття причетності до історії та майбутнього свого краю, пробудження і виховання патріотичних почуттів.
Враховуючи індивідуальні особливості дітей, рівень правосвідомості, духовності та моральності кожного, виконуючи вимоги програми виховання і навчання дітей від 2 до 7 років «Дитина», Базового компоненту дошкільної освіти, для вирішення проблеми з патріотичного виховання дітей дошкільного віку постають такі завдання:
- · забезпечення умов для самореалізації особистості відповідно до її здібностей, суспільних та власних інтересів;
- · виховання любові до рідного краю, рідного дому, сім’ї;
- · формування національної свідомості і почуття власної гідності як представників свого народу;
- · формування мовної культури, оволодіння і вживання української мови;
- · викликати бажання працювати задля розквіту держави, готовності її захищати;
- · виховання любові до культурного спадку свого народу;
- · формування духовно-моральних взаємин, утвердження принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, милосердя, доброти;
- · виховання толерантного ставлення до представників інших національностей;
- · прищеплення дітям елементарних правових знань, формування найпростіших навичок правової поведінки;
- · вироблення екологічної культури людини, розуміння необхідності гармонії її відносин з природою;
- · забезпечення високої художньо-естетичної культури, розвиток естетичних потреб і почуттів.
Досягти бажаних результатів допоможе й спільна робота з батьками. Механізми реалізації роботи з батьками відбувається через різні форми роботи: збори, засідання батьківського комітету, консультації, бесіди, виставки, свята, розваги, дозвілля. Народні і сімейні традиції, перекази, легенди, гордість за свою країну, за своїх батьків і дідів – невід`ємна частина формування національної свідомості людини, патріотичних почуттів, менталітету всього суспільства.
Коментарi